Моє серце

Колись у світі, де почуття мали світло, зустрілися двоє.
Вони не шукали одне одного.
Просто одного дня їхні погляди перетнулися — і щось сталося.
Ніби всередині загорівся тихий вогонь.
Не різкий, не палкий, а глибокий і теплий.
З того моменту вони почали відчувати більше.
Світ став м’якшим. Дні — теплішими. А тиша між ними — наповненою.
Але любов не завжди буває простою.
І одного разу життя розвело їх у різні сторони.
Без сварок. Без гучних слів. Просто — відстань.
Та навіть тоді вогонь не згас.
Він залишився всередині кожного з них — як маленьке світло, яке неможливо забути.
Кажуть, що в той момент народилася свічка.
Свічка, у якій живе частинка двох сердець.
Свічка, яка несе пам’ять про тепло, яке не зникає навіть на відстані.
І якщо її запалити, вогонь починає світити  інакше.
Ніби він знає щось більше.
Ніби він шепоче: справжнє не зникає.
Справжнє не губиться.
Справжнє завжди знаходить шлях.
Кажуть, що одного дня ці двоє знову зустрілися.
Не тому, що так сталося випадково,а тому, що світло всередині них вело їх одне до одного.
І коли їхні руки знову торкнулися — вогонь став цілим.
Саме тому ця свічка називається “Моє серце”.
Бо інколи серце — це не тільки про тебе.
І не тільки про когось іншого.
Інколи серце — це те, що народжується між.